365 коротких історій для душі Бруно Ферреро



365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

Мені сподобались ці історії, можливо і вам буде цікаво. І так почнемо від сьогодні.

5 березня:

СОЛОДКА СВЯТА

    Серед багатьох обраних, що перебували у великому Божому домі, проживала Солодка Свята. Молода Свята була цікавою особою, вона раз у раз поглядала вниз, на пекельну твердь, де в жахливій тісняві знемагали засуджені на вічні муки. Дуже неспокійно було у неї на серці.
    Серед тих, що терпіли, зауважила юнака з блакитними очима. Її серденько стиснулось іще сильніше: «Не може бути, щоб чоловік із такими прекрасними очима був при-речений на довічні муки».
    Солодка Свята наблизилась до Бога й почала просити:
    -       Господи, внизу, у пеклі, я побачила юнака, який, я певна, потрапив туди випадково. Можливо, за час свого земного життя він учинив якесь добро... Бодай найменше...
    Прохання Солодкої Святої зворушило Бога, і Він дозволив їй переглянути книгу життя людини із блакиттю в очах.
    Свята розкрила велику книгу життя. Уже перші сторінки похитнули її певність, і надалі гортала вже не з таким переконанням. Вона змушена була визнати, що людина із блакитними очима виходила аж дуже далеко за межі дозволеного, допускалася найважчих гріхів. Не було жодного вчинку, який би міг відкупити її гріховне життя.
    Однак дух надії не покидав Святу, вона і далі продовжувала гортати книгу. Раптом аж підскочила від радости: о, одного дня юнак із блакитними очима не розтоптав павука, а зберіг йому життя. Утішена Свята кинулась до Бога і сповістила Йому про своє відкриття. Бог, у повені своєї доброти, мовив до Солодкої Святої:
    -       Урятував павука, то нехай тепер павук порятує його.
    І ось павук почав ткати свою павутину, яка швидко опускалась до тих, що перебували у пеклі.
    Чоловік з очима кольору ясного неба, помітивши нитку, одразу ж простягнув до неї руки. Схопився за неї, коли павук іще не докінчив своєї праці, і почав підійматись, поволі наближаючись до світла. Враз відчув, що його друзі по недолі так само ухопились за павутину й підіймаються разом з ним.
    - Обірвете нитку! - вигукнув. - Павутина може не втримати такого вантажу! - і почав відпихати товаришів ногами.
    Однак ті у відчаї ще міцніше хапали рятівну нитку.
    Через шарпанину й боротьбу, яку вчинив блакитноокий юнак, намагаючись зіштовхнути інших, рятівна нитка таки обірвалась, й Солодка Свята із сумом у душі довго слідкувала за людиною із блакитними очима, яка падаючи кружляла у темряві, що поглинала її назавжди.

    Усі ми з надією хапаємось за рятівну нитку. Підйом кожного пов 'язаний із труднощами. Однак не можна відштовхувати людей, що прагнуть урятуватися.

Змінено: Wiedźmin
05-бер.-15 11:00

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

6 березня

СКУЛЬПТОР
    Різьбяр з допомогою долота й молотка обтесував величезний шмат мармуру.
    Хлопчик, що проходив поряд, затримався біля відчине-них дверей майстерні, ласуючи морозивом. Малюк завмер, захоплений дощем білого пилу й уламками скали, що розлітались навсібіч від знарядь майстра. Не міг збагнути, що власне там відбувається; людина, що, мов фурія, воювала з мармуровою скалою, здавалась йому трохи дивною.
    Проминуло декілька тижнів, хлопець знову опинився біля майстерні, і яким же було його здивування, коли саме в тому місці, де попередньо височіла мармурова брила, - побачив великого страшного лева.
    Захоплене хлоп’я підбігло до скульптора:
    -       Пане, скажіть, будь ласка, звідки ви знали, що в тій брилі був захований лев?
    Митець запевняв, що є власником книги, у якій сказано, як пізнати й зрозуміти Бога. Ніхто й ніколи тієї книги не бачив, але якось один науковець вимолив її у майстра. Забрав книжку додому, і коли, з цікавістю, розгорнув її - оторопів від несподіванки: усі сторінки були чистими.
    -       Але ж у книжці нічого немає! - роздратувався він.
    -       Знаю, - відповів, посміхаючись, учитель, - але поглянь, скільки всього можна собі уявити!

    Усі хвилини твого життя - чисті сторінки.
    Тобі належить їх заповнити.
    Навіть якщо видаватимешся комусь
    кам 'яною брилою, у тобі захований лев.
    Лише ти сам можеш його звільнити.

Змінено: Wiedźmin
06-бер.-15 12:03

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

7е березня.

ПРОВІДНИК

    Караван купців, що вже не раз долав довгі шляхи Сходу, готувався перейти небезпечну пустелю. Для мандрівки треба було добре знати місцевість й дороги, рухомі піски, оази, а також і звичаї місцевого люду. Тому скористалися послугами досвідченого й знаного в краю провідника.
    По десяти днях швидкого переходу колону затримали озброєні люди, які стояли, оточивши одне зі своїх жорстоких божеств з лютим обличчям.
    -       Ви далі не пройдете, - вигукнув ватажок озброєних людей, - якщо не складете людської жертви нашому богові. Це обов’язкове правило. Якщо того не зробите, ми вб’ємо всіх!
    Купці згуртувалися й повели між собою розмову. Вибір був дуже важкий, а погодження якоїсь кандидатури просто неможливе.
    -       Ми знайомі віддавна, дехто пов’язаний ще й кровними узами. Не можемо віддати в жертву жодного з нас, щоб задовольнити вашого бога.
    їхні погляди зупинились на провідникові...
    Коли, згідно з ритуалом, до підніжжя божества покла-ли як жертву цю бідну людину, - караван продовжив свій шлях, та дуже швидко загубився в пустелі, бо ніхто не знав дороги.
    Спраглі й знесилені купці вмирали один за одним.

    Ця незвідана таємниця людської природи. «Народ, що блукав у пітьмі», побачив велике світло. І одразу ж уперто заходився його гасити!

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

8е березня.

ВАРТІСТЬ
    -       Прошу, не стійте тут і не витрачайте на мене свого дорогоцінного часу. Нічого доброго в мені немає. Я огидна для всіх і для себе самої!
    Зустрівши священика, який запрошував її на зустріч групи молоді, дівчина давала волю своєму роздратуванню. Зі злістю й гіркотою вона викидала із себе все те, що їй самій у собі не подобалось:
    -       Я дуже приземлена, зверхня й нецікава, у мене нестерпний характер, зі всіма конфліктую. Ніхто насправді не бажає зі мною зближуватися, заздрю своїм подругам, у сім’ї теж усіх дратую. І що мені робити на білому світі!
    Священик поглянув на неї, і після хвилинної мовчанки сказав:
    - Чи знаєш, люба, що у тебе прекрасні зелені очі?
    Дівчина оторопіла від несподіванки й замовкла.
    Це був перший крок.
    Одна жінка мала дуже негарне, як сама вважала, покривало на ліжко. Купила його в магазині вживаних речей, всього за 20 гривень, бо була на той час у важкій фінансовій скруті Кожного дня, застеляючи ліжко, з великим невдоволенням розправляла покривало.
    Так тривало до часу; поки одного дня, випадково гортаючи каталог продажу товарів поштою, побачила таке саме покривало, його пропонував відомий стиліст, майстер інтер'єрів. Коштувало воно 1200 гривень. Відколи дізналась справжню ціну покривала, змінила своє ставлення до цієї речі.

    Якої б поганої думки не був ти про себе, у Божих очах маєш найбільшу цінність.
    Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.
    Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь житті
    Є люди, які не знають, скільки радости дарує іншим їхня привітна усмішка.
    Є люди, які не знають, яким добром для інших є їхня близькість.
    Є люди, які не знають, наскільки б біднішими інші почувались без них.
    Є люди, які не знають, що вони - дарунок небес.
    Але могли б знати, якби ми їм про це розповіли.

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

9 березня

РЕЦЕПТ
    Дівчинка подала своїй учительці листочок зі своїм осо-бистим «рецептом для життя». Написала: «Потрібно чотири обійми на день, щоб прожити. Потрібно вісім обіймів на день, щоб якось іти вперед. Потрібно дванадцять обіймів на день, щоб рости».
    У сім "і був старий чорний кіт, який у повечірню пору поводився досить дивно, Не хотів ані їсти, ані гуляти, не хотів узагалі нічого робити. Сидів посоловілий на землі, чекаючи, поки усі розсядуться. Далі заскакував комусь на коліна, і опинявся в чиїхось обіймах, Коли вже зайняв омріяне місце, починав, демонструючи котячу грацію, витягати спинку, перш аніж рука починала пестити його, Вигинався, щоб зручніше вмоститись, випростовував лапки. Щоразу ластився, голосно муркочучи Дивився на всіх люблячими й повними довіри очима.
    Тоді діти казали: «Атилла хоче пестощів».
    Батько, спостерігаючи за цим ритуалом, мав таке пояснення: «В нашій сім ’ї не тільки кіт цього потребує, а навіть я й моя дружина. Адже прагнення ласки не залежить від віку. Це яскраво проявляється в дітей. Вони потребують, щоб їх брали на руки, обіймали, пригортали до себе, турботливо вкладали до сну, не тому, що їм тривожно чи чогось не вистачає, А просто тому, що це діти»,

    Є багато речей, якими я прагну обдарувати всіх дітей на світі. Коли б я мав право обрати лише одну річ, то хотів би, щоб кожну дитину щодня було кому обняти.

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

10 березня

РАЗОМ
    Новобранці мусили бігати щоденно. Ще до світанку, тільки вистрибнувши з ліжок, розігрівали м’язи. Розпочинали службу в спеціяльному військовому антитерористичному корпусі, тому звикли до навантажень, що постійно збільшувались, аж до повної фізичної знемоги. Тепер усе було інакше. Ці вправи були не схожі на їхній щоденний біг з ритмічним співом.
    Цього разу бігли у повному військовому спорядженні. Наказ звучав, як завжди: «Вирушайте разом, біжіть разом, працюйте як одна команда і повертайтесь разом. Якщо усім вам не вдасться повернутись, не повертайтесь взагалі!»
    Безкінечна дорога, біль, спрага, повне фізичне виснаження спричинились до того, що починав затьмарюватись розум, і в шерензі бігунів діялось щось таке, що викликало неспокій.
    У п’ятому ряді, в центрі колони, один юнак не встигав. Ноги іще рухались, але швидкости, з якою бігла група, не витримував. Це був Сандрі - худий хлопчина з рудим волоссям. Його голова хиталась на всі боки. Хлопцеві було важко. Почав відставати.
    Новобранець, що біг праворуч, не втрачаючи темпу, наблизився й узяв у того важкий карабін. Солдатові із рудим волоссям на якийсь час наче додалось сил, але вже невдовзі очі затягло туманом, і він ледь ворушив ногами, голова, здавалось, рухалась окремо від тіла.
    Тоді новобранець, що біг зліва, не зупиняючись, узяв його каску й припасував собі під пахву. Сандрі знову міг бігти. Черевики важко в одному ритмі гупали об землю, здіймаючи куряву. Гуп, гуп, гуп, гуп.
    Сандрі почувався кепсько, дуже кепсько, ледь тримаючись на ногах, він спотикався, та все ж намагався бігти. Два вояки, що бігли позаду, схопили наплечник, - кожен за один ремінець. Сандрі сконцентрував останні сили, і рота продовжувала біг - аж до заходу сонця.

    Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
    Бо як упадуть, один одного підніме.
    Горе ж одному, як упаде, й нема нікого, щоб його підвести.
    Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись?
    Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься.
    Проп. 4, 9-12

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

11 березня

У ТЕОРІЇ
    Юнак заявив із погордою вчителеві:
    -       Врешті я досягнув досконалосте. Тепер абсолютно впевнений у власних силах. Сам собі господар. Легко втримую в шорах нерви, запанував над почуттям помсти, усунув із серця свого всіляку хтивість, слава більше не турбує мене, прагнення влади й грошей, навіть найменші сексуальні бажання ніколи не навідують мене, отож...
    Учитель обірвав юнака на пів слові:
    -       Шкода! , Декілька днів тому одна прегарна дівчина натякнула мені, що коли б трапилась така нагода, охоче б прослизнула у твоє ліжко...
    Юнак зробив крок вперед:
    -       Он як? Хто б це міг бути? Я знаю її?


    Один багатий юнак якось звернувся до доброчесного настоятеля монастиря і попросив дозволу залишитися в його згромадженні.
    Настоятель попросив дещо більше розповісти про те, як той живе, які має звички, - кандидат у монахи з погордою підвів голову:
    -       Завжди одягаю білу одежу, п ’ю лише воду, узимку роздягнений качаюсь у снігу. Щоб краще умертвити тіло, повбивав гострі цвяхи у своє взуття й наказую своєму слузі, щоб відміряв мені щоденно сорок ударів батогом...
    Саме в цей час під’їхав важкий віз, який із натугою тягнув білий кінь. Візник випряг коня, напоїв із поїлки, кінь із насолодою, щоб зняти втому після важкого дня, повалявся в снігу.
    -       Бачиш, - мовив настоятель, - це створіння теж біле, п ’є лише воду, валяється в снігу, цвяхи впиваються йому в ноги, отримує, напевно, більше, аніж сорок батогів. Одначе, є лише конем...

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

12 березня

ОДИН ІЗ БАГАТЬОХ ДНІВ
    -       Поглянь, мамо! - вигукнула семирічна Марта.
    -       Зараз, зараз! - автоматично вимовила знервована жінка за кермом, маючи на голові купу справ, що іще очікували на неї вдома.
    Потім була вечеря, перегляд телепрограм, купання, телефонні розмови, аж настав час, коли треба було вкладатись спати.
    -       Марто, вже час іти в ліжечко!
    Дівчинка побігла східцями вгору. Мама вже падала від утоми, та цілуючи її, усе ж знайшла в собі сили, щоб помолитися разом з донечкою. Поправила ковдру.
    -       Мамусю, забула дати тобі одну річ!
    -       Даси вранці, - відповіла мама.
    Дівчинка невдоволено насупилась.
    -       Але ж вранці в тебе знову не буде часу! - запротестувала.
    -       Знайду час, не хвилюйся, - відказала мати, обережно обороняючись.
    -       Добраніч! - додала й рішуче зачинила двері.
    Та все ж не змогла забути сумних очей дитини. Тихесенько повернулася у кімнату до дівчинки. У маленькій дитячій ручці помітила затиснені клаптики паперу. Наблизилась й обережно розтулила долоньку. Дівчинка подерла на дрібненькі шматки велике червоне серце із написаним на ньому віршем, що мав назву: «Чому я люблю свою маму». Жінка старанно зібрала всі клаптики й, наче з дитячої складанки, спробувала скласти пошматований листок паперу. Врешті змогла прочитати, що написала Марта:
    «Чому я люблю свою маму»
    Навіть як багато працюєш
    І мусиш вирішити тисячу справ,
    Завжди знаходиш час
    Побавитись зі мною.
    Люблю тебе, мамо, бо я -
    Найважливіша частина твого дня!

    Ці слова глибоко зворушили жінку. За десять хвилин вона знову зайшла в кімнату дівчинки, тримаючи срібну тацю з двома чашками шоколаду і двома шматками торта. Лагідно погладила пухкеньку щічку Марти.
    -       Що трапилось? - запитала дівчинка, здивована нічними відвідинами.
    -       Це для тебе, бо ти - найважливіша частина мого дня!
    Дівчинка посміхнулась і, трохи надпивши з горнятка,
    знову заснула.
    А хто є найважливішою частиною твою дня?

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

13 березня

СВІТЛО
    - Чи ви бачили у церкві якесь світло? - запитала у дітей
    катехитка.
    -       Люстри.
    -       Свічки.
    -Лампади.
    -       Сонце у вікні.
    Діти затихли, задумалися.
    -       Може, ще щось? - перепитала катехитка.
    Одна дитина підняла руку і відповіла:
    -Очі.

    Чому ми так часто забуваємо про світло всередині нас? Чому дозволяємо йому згаснути?
    «Коли я був маленький, тато завжди залишав на ніч у моїй спальні увімкнений нічник».
    «Мій тато був світлом».

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Re: 365 коротких історій для душі Бруно Ферреро

14 березня

ОСЕЛ І СОПІЛКА
    У траві на луці лежала загублена кимось Сопілка. Вже давно ніхто на ній не грав. Аж одного дня поблизу проходив Осел, він узяв та й подув у Сопілку щосили. Ніколи у своєму житті Осел не чув такого чарівного звуку. І не лише він, у своєму ослячому житті, але й Сопілка - у своєму.
    Ні Осел, ні Сопілка не могли зрозуміти, що сталося (обоє не були розумними, але вірили в розумність), вони відсахнулися одне від одного, засоромившись найпрекраснішої події в їхньому житті.

    Скільки-то в нашому житті покинутих сопілок, покинутих ослів? Багато з нас ще не пізнали себе, багато приховують, ким є, очікуючи милости від інших, незнайомих нам людей, які так само ховаються від себе. Але іноді якесь відкриття, якась несподіванка, якась іскорка можуть. .. І знову все обривається. Тому що нам бракує відваги полюбити.
    Її треба мати стільки, щоб прийняти любов інших.

Wiedźmin
Прохожий
ranks
useravatar
Offline
10 Повідомлення
Інформація про користувача в повідомленнях
Cпілкування на форумі доступне лише для зареєстрованих


Інформація

Статистика:
 
Всього тем:
141
Всього опитувань:
1
Всього повідомлень:
100665340
Недіючий:
Відвідувачі:
 
Всього користувачів:
6103
Останнім зареєструвався:
Donned
Користувачі онлайн:
0
Гості онлайн:
64

Найактивніші користувачі: 
vicarman, Vedun, admin, Качерай, сусід
Онлайн: 
Зараз немає користувачів онлайн

Позначення форумів:

 Тема
 Новий
 Закритий
 Прикріплено
 Активний
 Новий/Актив
 Новий/Закр
 Новий/Кріпл
 Закр/Актив
 Актив/Кріпл
 Кріпл/Закр
 Кріпл/Закр/Актив